В українській політиці з 2022 року постійно точиться боротьба між двома підходами: прагненням швидкого «миру» і усвідомленням того, що війна з Росією є довготривалою, екзистенційною і не має простих рішень. На цьому тлі позиція Мар’яна Безугла виглядає жорсткою, інколи непопулярною — але саме тому стратегічно цінною.

Безугла з перших місяців повномасштабного вторгнення не говорила мовою дат і «перемир’їв». Її підхід від початку був іншим: війна — це не епізод, а стан, у який Україну втягнули надовго.

2022: відмова від ілюзії швидкого завершення

У 2022 році, коли суспільство ще жило надією на стрімкий перелом, Безугла вже діяла в логіці затяжного протистояння. Її вимоги посилення сектора безпеки, критика неформальних волонтерських практик і наполягання на державному контролі над обороною свідчили про ключове припущення: війна триватиме довго і потребує системної мобілізації.

Це був непопулярний, але раціональний висновок. Історія воєн ХХ–ХХІ століть показує: держави, які не переходять у режим довготривалої оборони, програють навіть за високої мотивації суспільства.

2023: війна як трансформація держави

У 2023 році риторика Безуглої стає ще чіткішою. Вона говорить не про «кінець війни», а про відсутність передумов для нього без глибоких реформ. Йдеться не лише про ЗСУ, а про державу загалом: управління, ВПК, стратегічне планування.

Це ключовий момент. У світовій політичній науці війни такого типу називають екзистенційними — коли на кону саме існування держави. У таких конфліктах немає коротких циклів і компромісних розв’язок.

2024: попередження про ціну інерції

У 2024 році Безугла дедалі різкіше говорить про ризики: втрати територій, людей, стратегічних позицій. Її позиція зводиться до простого, але жорсткого висновку — без перелому в управлінні обороною Україна не зможе змінити хід війни.

Важливо: навіть у цей період вона не називає строків завершення бойових дій. Для неї питання війни — це питання результату, а не календаря.

2025: формулювання екзистенційної рамки

У 2025 році позиція Безуглої набуває максимальної чіткості. Вона прямо заявляє: війна не закінчиться, доки існує Росія в її нинішньому вигляді. Це не емоція, а стратегічний аналіз поведінки держави-агресора.

Вона описує два базові сценарії:

• вихід України до кордонів 1991 року і подальша постійна оборонна модель за типом Ізраїль;
• або капітуляція з відкатом до проросійського режиму.

Третього варіанту — «компромісного миру» — у цій логіці не існує.

Чому Москві і Путіну не можна вірити

Другий фундаментальний тезис Безуглої — недовіра до Кремля — повністю підтверджується міжнародним досвідом. Володимир Путін системно використовує переговори як інструмент перегрупування сил, а не як шлях до миру.

Цю ж думку неодноразово озвучували західні лідери й експерти з безпеки: домовленості з Росією не мають цінності без силового стримування. Історія Будапештського меморандуму, Мінських угод і численних «перемир’їв» це довела.

2026 і далі: війна на виснаження

На початку 2026 року Безугла знову повторює те саме, що говорила роками: війна триває, миру не буде, виборів не буде, доки існує загроза з боку Росії. Єдиний шлях виживання — мілітаризація, реформа сектора нацбезпеки і злам інерційного сценарію.

Це не песимізм. Це тверезий реалізм екзистенційної війни.

Чому її позиція виглядає однією з найтверезіших

Послідовність Мар’яни Безуглої з 2022 по 2026 роки — рідкісне явище в політиці. Вона не змінює риторику під настрій суспільства і не торгує ілюзіями. Її ключовий меседж простий і незручний:

• війна не має швидкого фіналу;
• компромісного миру не існує;
• результат — або перемога, або розпад держави;
• припинення війни залежить не від Києва, а від Кремля, і само тому потрібно на нього тиснути.

Ось чому позиція Мар’яни Безуглої дедалі більше виглядає не радикальною, а стратегічно чесною. У війні світоглядів і на виснаження ілюзії коштують дорожче, ніж непопулярна правда.