Краматорськ став епіцентром евакуації цивільних через постійні обстріли. Серед тих, хто наважився залишити місто, — мати-одиначка Руслана з дворічним сином Олексієм.
Ситуація в Краматорську, одному з останніх великих міст Донецької області, що залишаються під контролем України, стає дедалі більш загрозливою. Лінія фронту невпинно наближається, а разом із нею й зростає кількість обстрілів, які загрожують життю мирних жителів. За даними місцевої влади, у місті досі проживає понад 50 тисяч людей, серед яких близько чотирьох тисяч дітей. Проте, щодня ці цифри зменшуються, оскільки евакуаційні автобуси вивозять мешканців до безпечніших регіонів.
Руслана, 27-річна мати-одиначка, вирішила евакуюватися після того, як дрон влучив у квартиру двома поверхами нижче. “Я сирота і знаю, що таке зростати без мами. Не хочу, щоб мій син пережив цей жах”, — розповідає вона, притискаючи до себе дворічного Олексія. Сидячи в автобусі, Руслана не стримує сліз, адже покидати рідне місто й вирушати в невідомість надзвичайно важко. Вона продала свою стареньку машину на запчастини, зібрала речі і з сином на руках прийшла на пункт евакуації.
Життя в умовах війни
Цього літа Краматорськ усе більше нагадує декорації до фільму про постапокаліпсис. Уздовж центральних вулиць встановлюють бетонні трикутники, “зуби дракона”, обплітаючи їх кільцями колючого дроту. Проходи залишають лише для пішоходів, а над дорогами натягнуті сітки для захисту від атак дронів. Незважаючи на загрозу, місто залишається людним, проте з кожним днем все більше родин вирішують виїхати.
В окремих районах міста, наближених до лінії фронту, вже оголошено обов’язкову евакуацію дітей. “Наш район ще не потрапив під евакуацію, але я не стала чекати цього моменту. Ще з весни відчуваю, як ситуація стає гіршою”, — ділиться Руслана. Останньою краплею для неї стало влучання дрона в їхню багатоповерхівку.
Почати нове життя
Евакуаційний автобус заповнюється родинами з дітьми, пенсіонерами та навіть переносками з котами, і вирушає в дорогу. Незабаром після від’їзду Руслани та Олексія, Краматорськ знову опиняється під обстрілом керованими авіабомбами та артилерією. Над містом піднімається чорний дим, а автобус минає скелети автомобілів на узбіччях.
Руслана мріє про краще майбутнє для себе та сина. “Я б дуже хотіла винайняти будинок у селі, щоб могла саджати овочі та зелень. І щоб Олексій міг гратися надворі, знайшов друзів і ріс у безпеці”, — говорить вона. У транзитному центрі в Лозовій їх тимчасово розміщують у спільній кімнаті для родин із дітьми, де Руслана також отримує гуманітарні набори та оформлює грошову допомогу від ЮНІСЕФ.
ЮНІСЕФ продовжує надавати багатоцільову грошову допомогу сім’ям, які евакуюються з прифронтових районів України. Це допомагає покрити найнагальніші потреби після евакуації — оренду житла, харчування, ліки та інші базові витрати. “Я зараз у декреті, до того ж я мати-одиначка. У мене немає заощаджень чи стабільного доходу, тож для мене ця допомога дуже важлива”, — зазначає Руслана.
Надія на мирне майбутнє
Поки Руслана оформлює документи, Олексій захоплено грається в транзитному центрі. Він ще не знає, де житиме завтра, але його мама сподівається, що наступне місце буде тихим і безпечним. Евакуація з Краматорська — це лише частина масштабної операції з вивезення цивільних з прифронтових районів. Перед обличчям постійної небезпеки, багато родин змушені залишати свої домівки в пошуках безпеки.
Цей процес супроводжується численними викликами, але також і надією на краще життя. Допомога волонтерів та гуманітарних організацій є вирішальною для тих, хто наважився на цей крок. Родини, які покинули свої домівки, сподіваються знайти новий дім, де їхні діти зможуть рости в мирі та безпеці. Евакуація стає початком нового життя, яке, попри всі труднощі, може стати кращим.
Джерело: https://www.rbc.ua/rus/news/ne-hochu-shchob-miy-sin-perezhiv-takiy-zhah-1785484442.html