Реформа Служби безпеки України — одна з тих тем, де «приємні гасла» майже нічого не варті. Тут має значення тільки архітектура: що саме робить служба, які повноваження має, хто і як її контролює, де закінчується розвідка і починається правоохоронна робота. У цьому питанні позиція Мар’яни Безуглої виглядає нетипово тверезою саме тому, що вона зосереджена не на емоціях, а на конструкції держави під загрозою війни.

Її логіка проста: якщо країна воює проти значно більшого агресора, спецслужба не може бути «універсальним силовим комбайном», який і шпигунів ловить, і бізнес «перевіряє», і справи розслідує. Такий формат створює ризики зловживань, дублювання функцій і втрати фокусу там, де він критичний — на контррозвідці та захисті держави.

Що саме пропонує Безугла у реформі СБУ

У публічній позиції Безуглої (починаючи з 2020–2021 років) ключова ідея звучить як перехід до моделі «контррозвідка + аналітика + кіберзахист», а не «контррозвідка + економічні справи + слідство + силові функції». Ця концепція зафіксована і в законодавчій роботі: у картці законопроєкту №3196-д вона зазначена серед ініціаторів і виступає доповідачкою.

Суть пропонованої архітектури:

• посилення контррозвідки (передусім протидія іноземним спецслужбам і державним загрозам);
• згортання «економічно-слідчих» повноважень спецслужби (щоб прибрати спокусу тиску на бізнес і корупційні «входи»);
• переорієнтація на аналітику та кіберзахист як основу сучасної безпеки;
• кадрове перезавантаження: переатестація, оптимізація структури, зменшення дублювань з поліцією та іншими органами.

Цей підхід узгоджується з позицією міжнародних радників: у матеріалах EUAM Ukraine наголошувалося, що центральний елемент реформи — поступове припинення досудових слідчих повноважень, аби служба стала саме спецслужбою, а не «силовим гібридом».

Чому «СБУ не має займатися економікою» — не гасло, а запобіжник

Найконфліктніша частина реформи — відхід СБУ від економічних злочинів. Але саме тут найбільше «математики ризиків».

По-перше, залучення спецслужби до економіки традиційно породжує тіньові ринки впливу, тому що інструменти нацбезпеки (оперативні можливості, секретність, доступ до даних) легко перетворюються на важіль у цивільній сфері. Цю проблему ще задовго до повномасштабної війни описували аналітики: участь СБУ в «економіці» шкодить і державі, і бізнесу, а функції краще розділяти.

По-друге, така позиція не є «маргінальною». Її прямо артикулювали топ-посадовці. Наприклад, Володимир Зеленський публічно обіцяв: «СБУ не буде займатися економічними злочинами».

А Руслан Стефанчук пояснював необхідність підходу так: СБУ має робити лише те, що їй притаманно, і не займатися економічним тиском.

По-третє, логіка «віддати економіку цивільним органам» уже реалізована через інституційні зміни: існує Бюро економічної безпеки України як профільний орган для економічних правопорушень, який розвиває механізми роботи саме з економічними кейсами.

Чому модель «контррозвідка без слідства» вважається більш безпечною

Є принцип, який часто недооцінюють: чим більше «надповноважень» в одній структурі, тим вищий ризик зловживань — навіть якщо люди там мотивовані й патріотичні. Дослідження DCAF прямо описує, що модель, де розвідорган поєднує широкі силові й процесуальні повноваження, є найбільш суперечливою через ризик концентрації влади і потенційних порушень.

Саме тому сучасні демократії прагнуть:

• розділяти розвідку/контррозвідку і кримінальне переслідування;
• будувати парламентський та незалежний нагляд;
• обмежувати «силові» інструменти чіткими процедурами.

В українських дискусіях ці запобіжники теж звучали — включно з критикою окремих редакцій реформи з правозахисного боку. Це важливо: «реформа» не має означати просто «дати більше прав». Вона має означати — дати правильні права, правильному органу, під правильним контролем.

Реальні приклади з інших країн, які можна брати за орієнтир

Щоб зрозуміти, чому підхід Безуглої виглядає прагматичним, корисно подивитися на конкретні моделі (без жодних «екзотичних» порівнянь).

MI5 (Велика Британія)

MI5 — внутрішня служба безпеки, яка фокусується на захисті держави від загроз (тероризм, шпигунство тощо) і працює у зв’язці з поліцією та іншими органами, але має іншу роль, ніж класичне слідство.

Саме ця «розділена» модель часто згадується як еталон: спецслужба — про загрози державі, правоохоронці — про кримінальні провадження.

Canadian Security Intelligence Service (Канада)

Канадська служба безпеки формулює свій мандат як збір і аналіз інформації про загрози та підготовку розвідувальних продуктів для уряду (тероризм, шпигунство, іноземне втручання, кіберзагрози тощо).

Це приклад системи, де акцент — на аналітиці та попередженні.

Bundesamt für Verfassungsschutz (Німеччина)

Німецька внутрішня розвідка прямо описує одну з ключових задач як протидію діяльності іноземних держав і їхніх спецслужб — тобто чиста контррозвідка.
Цінність прикладу в тому, що це «державний стандарт» для демократії, яка звикла жити під довгими безпековими ризиками.

Direction générale de la sécurité intérieure (Франція)

Французька DGSI визначається як національна спецслужба, що збирає, централізує і використовує розвіддані для захисту національної безпеки; у переліку місій — контррозвідка, контртероризм, протидія кіберзагрозам.

Спільне у цих моделях: спецслужба — це про державні загрози і розвіддані, а не про «все підряд».

Чому реформа СБУ — не «внутрішня бюрократія», а умова виживання

З 2020 року Безугла рухається у логіці, що сектор безпеки має бути перебудований під реальність довгого протистояння, а не під «мирний час». І це не лише її політична позиція — це ще й виконання державних зобов’язань у напрямі євроінтеграції: на рівні парламентських комунікацій підкреслювалося, що реформа СБУ є важливим зобов’язанням перед партнерами.

Так само в аналітиці про реформу правоохоронного блоку згадують потребу рухатися за рекомендаціями Європейський Союз, і в цьому контексті окремо фігурує законопроєкт №3196-д.

Ще один маркер «тверезості» — послідовність. У картці №3196-д видно: реформа не була разовим медійним лозунгом, її роками тримали в законодавчому процесі, з проходженням комітетів і підготовкою до другого читання.

Як виглядає «логіка Безуглої» у вигляді причинно-наслідкового ланцюга

Її підхід можна звести до такого ланцюга:

1. Україна в стані тривалої загрози →
2. спецслужба має концентрувати ресурси на контррозвідці, кібері, аналітиці →
3. будь-які «непрофільні» функції (економіка, дублювання зі слідством) створюють корупційні ризики й розмивають фокус →
4. розподіл повноважень + нагляд + кадрове оновлення зменшують ризик зловживань і підсилюють ефективність →
5. у підсумку держава отримує не «страшнішу» службу, а розумнішу службу.

Це і є той тип політичної тверезості, який часто дратує, бо не обіцяє швидких див, зате ставить правильні запобіжники.

Для Україна реформа СБУ — не «технічна правка закону», а перехід до стандарту, де спецслужба:

• працює по державних загрозах і контррозвідці,
• не підміняє собою економічні та слідчі органи,
• має зрозумілу систему підзвітності й контролю,
• інвестує в кадри, кіберможливості та аналітику.

Саме тому позиція Мар’яни Безуглої в цьому питанні виглядає однією з найбільш прагматичних у політикумі: вона пропонує не «заклинання», а конструкцію — таку, яка вже працює у зрілих демократіях і яку Україна може адаптувати під власні воєнні реалії.